Чиясь сорочка пахне бабусиною скринею. У когось – куплена торік у косівської майстрині. Комусь – вишила мама ще до його народження. І сьогодні, як ніколи важливо, що коли ми одягаємо їх – весь світ знає, звідки ми.
Вишивка – це як розмова. Між тією жінкою, що сиділа над п’яльцями довгими вечорами, і нами сьогоднішніми. Між нашим краєм і нами. Кожен взор – це географія: бойківські хрести, покутські завитки, поліська строгість, подільська щедрість, волинська геометрія.
І вони абсолютно сучасні – ці сорочки. Тому що руки, які їх вишивали, трималися за щось справжнє. Наші вишиванки переходять у спадок, їздять із нами по світу, залишаються поруч у важливі дні, зберігають тепло дому й пам’ять про людей.
Іноді одна сорочка може розповісти про край більше, ніж довгі тексти.
Сьогодні працівники юстиції на Львівщині, Рівненщині і Волині теж одягнули вишиванки – різні, особливі, зі своїми історіями. Від усього серця дякуємо тим, завдяки кому ми маємо цей день і можливість працювати та радіти святу. Тим, хто на фронті боронить нашу землю і наші традиції.
То ж ми радо показуємо вам усю красу наших світлих людей, які щодня працюють для вас.